Інформація та завдання для учнів 9 класу

вправи для пресу

комплекм загальнорозвиваючих вправ на місці

 

стрибок у довжину з розбігу

 Виконуємо вправи на розвиток швидкості, координації, витривалості

 Техніка естафетного бігу

    

 Найважливішими факторами результативності естафетної команди є: показники індивідуальних результатів спортсменів на відповідних дистанціях; надійність передачі естафетної палички; узгодженість дій партнерів команди; цілісність єдиного колективу. Відповідно до правил змагань в естафетному бігу паличку потрібно передавати в коридорі довжиною 20 м. 

   В естафеті 4х100 м бігунам II, III і IV етапів дається додатковий розбіг від початку коридору в межах 10 м, що дозволяє набрати більш високу швидкість до місця передачі естафетної палички .

З урахуванням зон розбігу і передачі палички спортсмени пробігають на I етапі 110 м, на II - 130 м, на III - 130 м, на IV - 120 м. Тому при розстановці учасників команди по етапах необхідно враховувати їх індивідуальні особливості.

     Розглянемо техніку естафетного бігу 4 х 100 м. На I етапі бігун стартує з низького старту в віраж, як при старті на 200 м.

  Естафетна паличка тримається трьома пальцями правої руки, а вказівний і великий пальці випрямлені і впираються в доріжку у стартової лінії. Для того щоб бігун I етапу втік у бровки доріжки, він повинен завжди тримати паличку у правій руці, а передавати в ліву руку своєму партнерові. 

  Біг по дистанції здійснюється з максимальною швидкістю. Складність полягає в передачі естафетної палички в обмеженій зоні на високій швидкості. існують два способи передачі естафетної палички: Знизу - вгору і зверху-вниз. При першому способі бігун, який приймає естафетну паличку, відводить руку (протилежну руці передавального бігуна) назад трохи в сторону, великий палець відводиться в сторону площині долоні, чотири пальці зімкнуті, долоня дивиться прямо назад. 

  Передаючий бігун вкладає естафетну паличку рухом знизу-вгору між великим пальцем і долонею. Відчувши дотик естафетної палички, що приймає бігун захоплює її, стискаючи кисть.При другому способі рука відводиться також  трохи в сторону, але площина долоні дивиться вгору. Передаючий  бігун вкладає естафетну паличку рухом зверху-вниз, опускаючи її на долоню. При зіткненні палички з долонею приймає бігун захоплює її, стискаючи кисть. 

  Коли бігун, що передає естафету, досягає контрольну позначку  бігун,що приймає починає стартовий розгін. Вриваючись в зону передачі естафети, обидва бігуна зближуються, перший наздоганяє другого. Бігун який передає паличку за 2 бігових кроку повинен дати коротку команду голосом для того, щоб бігун який приймає випрямив і відвів руку назад для прийому естафети.            Після виконання прийому бігун, який прийняв естафету, виконує швидкий біг по своєму етапу, а бігун, який передав естафету, поступово сповільнюючи біг, зупиняється, але не виходить за бічні межі своєї доріжки. Тільки після пробіжки зони передачі іншими командами він залишає доріжку. Бігун II етапу несе естафетну паличку в лівій руці і буде здійснювати передачу бігунові III етапу в праву руку. На III етапі бігун біжить по віражу якомога ближче до бровки і передає естафету на IV етапі з правої руки в ліву руку. 

    Передача естафетної палички здійснюється вищеописаними способами. У зоні передачі бігуни повинні бігти, не заважаючи один одному, тобто по краях бігової доріжки в залежності від руки, що здійснює передачу. При раціональної техніці передачі естафети бігун, який бере паличку, повинен здійснювати біг і прийом естафети не озираючись назад, зберігаючи високу швидкість. Зазвичай бігун, який приймає естафету, стартує або з високого старту, або з низького старту з опорою на одну руку. При високому старті бігун повертає голову трохи назад, щоб бачити контрольну позначку і підбігає до неї . При старті з опорою на одну руку бігун дивиться назад через плече неопорной руки, або, опустивши голову, дивиться назад під неопорной рукою. 

      Дуже важливий елемент техніки в момент передачі - біг в одному ритмі, тобто бігти треба в ногу.

Домашнє завдання!

Стрибнути у довжину з місця (дві спроби). Кращий результат надіслати мені у відео звіті.

модуль

легка атлетика

Правила техніки безпеки під час занять легкою атлетикою

Пам'ятай і завжди виконуй!

1. При сильному вітрі, зниженій температурі та підвищеній во­логості повітря необхідно збільшити час на проведення розминки.

2. Взуття повинне мати підошву, яка унеможливлює ковзання.

3. Не перетинати зони бігу, стрибків, метання під час занять на них інших осіб.

 4. Проведення занять на спеціально обладнаних бігових до­ріжках, поверхня яких рівна й неслизька. Доріжка повинна продовжуватись не менше, ніж на 15 м за лінію фінішу.

5. Під час бігу на короткі дистанції при груповому старті необхідно бігти по своїй доріжці.

6. Виключити різку миттєву зупинку.

7. Не бігти по біговій доріжці за годинниковою стрілкою.

8. Ретельно розрихляти пісок у стрибковій ямі - місці призем­лення.

9. Не виконувати стрибки на нерівному, рихлому або слизькому грунті. Не приземлятися на руки.

10. Граблі та лопати не залишати в місцях занять.

11. Граблі класти на землю зубцями донизу, шиповки - шипа­ми донизу.

12. Готуючись до метання, оглянути місцевість і впевнитись у відсутності людей у робочій зоні.

13. Не подавати снаряди для метання кидком.

14. Не стояти праворуч від метаючого, якщо він метає правою рукою, та ліворуч, якщо він метає лівою рукою.

15. Снаряди для метання збирати тільки з дозволу вчителя.

          Спеціальні бігові вправи - основа для бігу

Біг – це дисципліна, що вимагає від себе багато часу та зусиль. Власне зусилля повинні бути спрямовані не лише на біг, а й на різноманітні силові вправи; їх ще називають СБВ – спеціальні бігові вправи. 

Молоді спортсмени-аматори прагнучи швидких результатів від бігу забувають про важливу складову будь-якого виду спорту – силові тренування. Бігуни-професіонали такі вправи називають СБВ. СБВ робляться для правильної постановки техніки бігу, корекції техніки бігу, тобто для безпечного, правильно та красивого бігу.

1.     Біг приставними кроками.

2.     Біг з високим підніманням стегна-колін.

3.     Біг із закиданням п’яток назад

4.     "Оленячий" біг.

5.     Біг на прямих ногах

6.     Велосипед.

7.     Випади.

8.     Біг дрібними кроками.

9.     Біг з підскоком на одній нозі.

10.  Біг з стрибками на одній нозі, але приземленням на дві.

11.   Стрибок на прямій нозі.

 Пропоную починати робити декілька вправ в перервах між біговими днями. Повтор кожної вправи 2-3 рази. Відстань від 30-50 м.

спеціальні бігові вправи

домашнє завдання!

Виконуйте вправи і присилайте мені на 

електронну адресу або вайбер.

спеціальні стрибкові вправи

 Спритність та методика виховання

Спритність як сукупність координаційних здібностей

Спритність – це здібність людини швидко навчатися новим руховим діям та швидко перебудовувати рухові дії відповідно до обставин, які постійно змінюються.

Спритність – це складна комплексна якість, яка не має єдиного критерію оцінки. У кожному окремому випадку вибирається критерій в залежності від обставин.

Мірилами спритності слугують:

• координованість рухів (раціональна узгодженість та послідовність);
• точність рухів (відповідність оптимальним вимогам до просторових та силових характеристик);
• швидкість освоєння та виконання рухів за заданими параметрами.

Отже, координованість рухів – є тільки складовою частиною спритності без точності їх виконання та швидкості освоєння.

Натомість М.М.Булатова, М.М.Линець, В.М.Платонов (2008) вважають, що спритність рухів є складовою координаційних здатностей людини, так як остання охоплює також здатності до рівноваги, орієнтування у просторі, відчуття ритму, довільного розслаблення м’язів, інш.

Спритність – специфічна фізична якість. Можна, наприклад, відзначатися високою спритністю у спортивних іграх і поганою – у гімнастиці.

Професійно важливим різновидом спритності – є вмілі і точні рухи руками при відносно нерухомому тулубу (спритність рук) - оператори, слюсарі і т.д.

Будь який рух, яким би він новим не здавався, виконується завжди на основі старих координаційних зв’язків. Схематично можна уявити, що людина кожного разу будує новий руховий акт з деякого числа елементарних координаційних рухових одиниць, кожна із яких була освоєна раніше. Чим більший у людини запас базових рухів, тим вищий рівень розвитку спритності.

Спритність, подібно іншим фізичним якостям, має власний віковий період найкращого розвитку, який коливається в межах 6-18 років. На початку цього періоду краще розвиваються фізіологічні механізми, що забезпечують прояв спритності, пізніше – психологічні механізми.

 Шляхи направленої дії на координаційні здібності

Всі рухові дії (вправи) умовно поділяються на такі:

• відносно стереотипні (якість виконання яких залежить від тривалості їх повторень);
• нестереотипні (якість виконання яких залежить від уміння швидко перебудовувати структуру рухових актів).

Поділ рухових дій на два види визначає основні напрями у вихованні спритності:

1. Виховання здібності оволодівати координаційно складними діями;

2. Виховання здібності перебудовувати рухову діяльність в залежності від раптової зміни умов.

Виховання спритності досягається оволодіння якомога більшою кількістю різноманітних рухових умінь та навичок. Причому, процес освоєння нових рухових умінь і навичок має бути безперервним. Якщо вправа губить елемент новизни (бо часто повторюється), вона перестає бути ефективною у вихованні спритності (наприклад, згинання та розгинання рук в упорі на брусах у розгойдувані на перших етапах розвиває спритність, та з часом стає ефективною силовою вправою).

Методичні прийоми виховання спритності (по Л.П.Матвєєву):

• застосування незвичних вихідних положень;
• “дзеркальне” виконання вправ;
• зміна швидкості і темпу рухів;
• зміна просторових меж, в яких виконується вправа;
• зміна способів виконання вправ;
• зміна протидії у групових чи парних вправах;
• ускладнення вправ допоміжними рухами;
• виконання знайомих рухів у нових сполуках.

Вправи на спритність швидко ведуть до втоми, в той же час, їх виконання потребує чіткості у м’язових відчуттях. Тому при виховання спритності використовуються інтервали відпочинку, достатні для відновлення сил.

Спритність розвивається також шляхом впливу на деякі супутні здібності людини, такі як долання нераціональної м’язової напруженості, здібності підтримувати рівновагу, вдосконалення відчуття простору тощо.

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ

 Спортивний травматизм  -  це травми, отримані під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травматизму складає близько 2-3 відсотків від усіх пошкоджень травматичного походженя і характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи), а також травми голови та тулуба.

Профілактика спортивного травматизму зводиться до удосконалення організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм під час занять спортом, а також медичний контроль за спортсменами.

До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму - дорожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та інше.  Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються частіше у віці до 3 років. Переважна більшість травм у дітей до 13 років спостерігається в шкільному віці, під час ігор та занять спортом (50%); 30% травм виникають вдома і 20% — в дорожньо-транспортних пригодах (смертність сягає 80%).

Щоб уникнути небезпечних ситуацій і травм необхідно, насамперед, виконувати такі загальні вимоги безпеки:

- суворо дотримуватися правил безпеки незалежно від місця перебування: на роботі, удома чи на вулиці;

- уникати небезпечних місць, обирати найбезпечніший маршрут свого руху;

- купатися тільки у спеціально відведених для цього місцях;

- бути обережним у місцях можливих обвалів та падіння предметів з висоти. 

Перша медична (долікарська) допомога

Щороку другої суботи вересня відзначають Всесвітній День надання першої медичної допомоги. В 2018 році цей день Всесвітній день надання першої медичної допомоги припадає на 8 вересня.

Основне завдання при наданні першої медичної допомоги полягає в тому, щоб шляхом проведення необхідних найпростіших медичних заходів врятувати життя потерпілому, зменшити його страждання і попередити розвиток можливих ускладнень.

У повсякденному житті екстренні ситуації виникають несподівано –  забої, розтяги, переломи, відмороження, теплові удари, ураження електричним струмом, утоплення. Особливе значення в реаліях сьогодення має вміння надати  першої першу медичну (долікарську) допомогу при дорожньо-транспортних пригодах, пораненим під час збройних протистоянь та транспортувати пораненого в сектор укриття.

В цих ситуаціях повинна бути надана екстренна медична допомога. В основному це відбувається в умовах дефіциту часу і під час відсутності людей зі спеціальною медичною освітою. У цих випадках важливо діяти швидко й рішуче, тому що в такі моменти дорога кожна секунда.

Ми переконані, що першу медичну (долікарську) допомогу потерпілому може надавати не тільки медичний працівник, але і кожна людина повинна мати відповідні навички і навчатися цьому треба зі шкільної лави.

Провідні фахівці стверджують, – за умови, коли 10% населення країни володіє правилами надання першої медичної (долікарської) допомоги, летальність на догоспітальному етапі зменшується в середньому на 20%. При  досягненні цього показника в Україні можливо щороку рятувати 26 тис. осіб.

Існує термін так званої «золотої години», того часу, коли постраждалому можна надати найбільш дієву першу медичну (долікарську) допомогу. Саме в такі моменти здоров’я людини, що потрапила в несподіване критичне становище, перебуває між життям і смертю. Пояснюється це тим, що протягом першої години після настання нещасного випадку, коли максимальні компенсаторні функції організму людини є вираженими, і можуть ефективно підтримувати стабільний стан приблизно протягом однієї години, надання першої медичної допомоги є найбільш ефективним і дозволяє мінімізувати розвиток небезпечних ускладнень.

Людина, яка надає першу медичну (долікарську) допомогу, повинна вміти:

оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед він потребує; забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів; зробити штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс» та зовнішній масаж серця й оцінити їх ефективність; зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов’язки або пальцевим притискуванням судин, накласти пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіку, кровотечі, відмороженні, травмі); іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкій травмі, термічному ураженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; використати підручні засоби при перенесені, завантаженні і транспортуванні потерпілого; визначити необхідність транспортування потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом.

Перша медична допомога – комплекс екстрених медичних заходів, проведених раптово захворілому або постраждалому на місці події й у період транспортування його в медичну установу.

Перша медична (долікарська) допомога може бути найрізноманітнішою. Залежно від того, хто її проводить, розрізняють:

першу медичну (долікарську) допомогу, здійснювану немедичним працівником, що часто не має необхідних засобів і медикаментів;

першу медичну кваліфіковану допомогу, проведену медичним працівником, що пройшов спеціальну підготовку з надання першої медичної допомоги (фельдшер, медична сестра, лаборант, зубний технік і т.д.);

першу лікарську допомогу, надану лікарем, що має у своєму  розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники й ін.

Першої медичної (долікарської) допомоги потребують особи, з якими стався нещасний випадок або в яких раптово виникли важкі, загрозливі для життя захворювання.

Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їхньої функції при раптовому впливі навколишнього середовища. Нещасні випадки часто відбуваються в умовах, коли немає можливості швидко повідомити про них на станцію швидкої медичної допомоги. У подібній обстановці надзвичайно важливого значення набуває перша долікарська допомога, що повинна бути проведена на місці події до прибуття лікаря або транспортування постраждалого у лікувальну установу.

При нещасних випадках постраждалі, їхні родичі, сусіди або випадкові перехожі нерідко звертаються по допомогу в найближчі медичні установи (аптека, зубопротезна майстерня, лабораторія й ін.) Медичні працівники цих установ повинні негайно прийти на допомогу.

Щоб уміти кваліфіковано надати термінову першу медичну (долікарську) допомогу при нещасних випадках і раптових захворюваннях, всі медичні працівники повинні чітко знати основні ознаки різних ушкоджень, раптових захворювань, ясно представляти, наскільки можуть бути небезпечні для постраждалого або захворілого ці ушкодження або стани.

Перша медична (долікарська) допомога включає наступні три групи заходів:

1. Негайне припинення впливу зовнішніх пошкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, стиснення та ін.) і винесення потерпілих з несприятливих умов, у які він потрапив (з води, з палаючого приміщення, із приміщення, де присутні отруйні гази та ін.).

2. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру й виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладення пов’язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрут і ін.).

3. Організація якнайшвидшої доставки (транспортування) захворілих або потерпілого в лікувальну установу.

Заходи першої групи швидше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Її часто виконують у порядку взаємо- і самодопомоги, тому що всі розуміють, що, якщо не витягти потопаючого з води, не винести потерпілого з палаючого приміщення, не звільнити людину з-під завалів, що впали на нього, він загине.

Другу групу заходів становить уже медична допомога. Надати її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень і спеціальні прийоми першої допомоги.

Велике значення в комплексі заходів першої медичної допомоги має найшвидша доставка потерпілого в лікувальну установу. Транспортувати захворілого або постраждалого треба не тільки швидко, але й правильно, тобто в положенні, найбільш безпечному для хворого, відповідно до характеру захворювання або виду травми, наприклад у положенні на боці – при несвідомому стані або можливому блюванні, при переломах кісток після створення нерухомості ушкодженому органу й т.д.

Найкраще для перевезення потерпілого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). При відсутності його транспортування повинно бути здійснено за допомогою будь-яких доступних у конкретній обстановці засобів пересування. У найбільш несприятливих умовах доставка проводиться шляхом переносу потерпілого на руках, спеціальних або імпровізованих ношах, брезенті й т.д.

Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник зобов’язаний забезпечити правильне перенесення хворого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, повинен надати медичну допомогу по дорозі й вжити заходів з попередження ускладнень, які можуть бути викликані блюванням, порушенням транспортної іммобілізації, переохолодженням, тряскою їздою й іншими причинами.

Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Вчасно й правильно надана медична допомога у більшості випадків не тільки рятує життя потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджає розвиток важких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.

Саме тому при проведенні цього дня особлива увага приділяється формуванню навичок та популяризації знань із надання першої медичної допомоги. Засвоєння знань прийомів надання першої долікарської допомоги хворим та постраждалим у надзвичайних ситуаціях є одним з найважливіших обов’язків кожної людини.

Матеріали підготували: проф. Плеш І.А., доц. Хомко О.Й.

Теоретичні завдання  з баскетболу

1.  Склад команди.

В баскетбол грають дві команди по 5 чоловік. В команді, в залежності від рангу змагань, 5-7 чоловік у заміні. Номери гравців з 4 по 15.

2.  Розміри майданчику та баскетбольного щита

3.  Тривалість гри.

Гра триває 4 чверті по 10хв. чистого часу. Перерви між 1-2 і 3-4 четвертями по 2хв, між 2-3 четвертями – 15хв. Раніше грали по 2 тайми по 20 хвилин. В 1, 2, 3 четвертях тренер має право взяти по одному тайм-ауту по одній хвилині. Якщо основний час закінчується нічиєю, то після перерви грають 5 хв. Доки не визначиться переможець.

4.  Правило 3 секунд.

Гравцям атакуючої команди заборонено знаходитися в трапецеподібній зоні супротивника понад Зс. Іноді йде боротьба біля щита, це в правило не входить.

5.  Правило 5 секунд.

1-ші 5 с надаються для виконання штрафного кидка. 2-гі 5с на введення м’яча з-за бокової та лицьової лінії. 3-ті 5с на не ведення гри.

6.  Правило 8 секунд.

8 секунд дається на введення м’яча з тилової зони в передову і назад м’яч повертати не можна.

7.  Правило 24 секунд.

Цей час дається на проведення атаки.

8.  Правило 5 персональних попередження.

Гравець, який отримав 5 персональних попереджень, залишає майданчик з правом на заміну.

9.  Правило 4 персональних попереджень.

Якщо команда у четверті отримала 4 персональних попереджень, то за 5, будуть призначені штрафні кидки.

10.Склад суддівської бригади.

Гру обслуговують 2 арбітри в полі, один з них старший, але в них однакові права.

Суддя-секретар – його обов’язок – ведення протоколу гри.

Суддя секундометрист – вмикає й вимикає час.

Суддя оператор – слідкує, щоб правило 24с виконувалося.

Помічник судді секретаря.

11.Історичні відомості.

Гра в баскетбол ( від англ. – basket – кошик, bool – м”яч) . Була винайдена викладачем фізичного виховання Спрінфілдського (США) доктором Джеймсом Нейсмітом 1891р.

12.Різновиди передач у баскетболі.

•   Передача обома руками від грудей;

•   Передача обома руками зверху;

•   Передача обома руками знизу;

•   Передача однією рукою;

•   Передача однією рукою від плеча

•   Передача однією рукою зверху;

•   Однією рукою знизу;

•   Збоку;

•   Приховані передачі м’яча.

13.Техніка виконання кидка: кидок в кошик.

Для успішної участі в грі баскетболісти повинні досконало усіма прийомами техніки гри, проте не зменшуючи значення прийомів техніки баскетболу, все ж кидання в кошик – це найважливіший, домінуючий прийом, який, так сказати, вінчає застосування інших технічних прийомів.

При виконанні «кидка з місця» гравець відштовхується обома ногами вгору, одночасно виносить м’яч на правій руці вище рівня голови, підтримуючи його лівою рукою. В найважчій точці стрибка гравець направляє руку вгору -вперед енергійнішим, але плавним рухом кисті і пальців. Ліва рука опускається в момент початку руху правої руки. Тулуб в момент кидка повернуте грудьми до кошика, тримається вертикально чи відхилене назад, ноги розслаблені. Приземлення відбувається одночасно на дві ноги. При виконанні «кидка в стрибку з близької відстані» основним рухом є рух кисті пальців, так як нема необхідності у великій амплітуді розгинального руху рук.

14.Техніка ведення м’яча.

Ведення м’яча – це спосіб переміщення гравця з м’ячем по майданчику в будь-якому напрямку з різною швидкістю. Для огинання захисника баскетболісти успішно використовують «ведення м’яча зі змінною швидкістю», тобто перехід від повільного до швидкого ведення, що є чудовим маневром при переміщенні з використанням заслонів при обігруванні захисника для переміщення до кошика. Для обводки противника й проходу для атаки кошика використовується і ведення м’яча зі зміною направлення. У таких випадках найчастіше м’яч переводиться з однієї руки в іншу. Успішно і досить ефективно під час проходу до одного кошика один проти одного чи при веденні м’яча в зону нападу, застосовується ведення з поворотом кругом.

15.Техніка оволодіння м’ячем.

•   Виривання м’яча

•   Вибивання м’яча

•   Перехват м’яча

•   Відбивання м’яча

•   Накривання м’яча

•   Протидія кидку в кошик

•   Боротьба за м’яч, що відскочив

•   Застосування фінтів.

Питання з БАСКЕТБОЛУ  

1.     Під час гри на майданчику в кожній команді грає

ü  по 4 гравці;        по 5 гравців;       по 6 гравців;         по 7 гравців.

2.     Висота до баскетбольного кільця становить …

ü  275 см;                             305 см;

ü  295 см;                             315 см.

3.     Вага баскетбольного м’яча для чоловіків повинна бути в межах

ü  450 – 500 г;                                      550 – 615 г;

ü  510 – 567 г;                                      567 – 650 г.

4.     Розмір ігрової частини  баскетбольного майданчику для проведення міжнародних змагань становить

ü  12 х 24 м;                14 х 26 м;               15 х 28 м;              15 х 30 м.

5.     Ширина обмежувальних ліній майданчику 5 см

ü  входить в загальний розмір майданчику;

ü  не входить в загальний розмір майданчику.

6.     За кожний влучений кидок у кошик з гри команді зараховується…

ü  по 1 очку;                    по 2 очки;                    по 2 або 3 очки;

ü   по 3 очки;              по 1, 2 або 3 очки.

7.     У разі рівного рахунку після закінчення основного часу призначається…

ü  5 хв. додаткового часу гри;

ü  8 хв. додаткового часу гри;

ü  почергове виконання гравцями команд штрафних кидків до першого промаху;

ü  по 5 штрафних кидків кожною з команд.

8.     Ігровий час гри становить?

ü  4 періоди по 10 хв.;                     4 період по 12 хв.;                      

ü  2 половини по 20 хв.;                  2 половини по 15 хв.

9.     В баскетболі з м’ячем в рука гравець не має права робити більше

ü  одного кроку;                         двох кроків;                          трьох кроків.

10.        Після порушення гравцем правил ведення м’яча (пробіжка, подвійне ведення, стрибок з м’ячем, тощо) команда-суперник отримує право на володіння м’ячем та…

ü вводить м’яч у гру з під свого щита;

ü вводить м’яч у гру з місця порушення;

ü вводить м’яч у гру з-за бокової лінії, найближче до місця порушення;

ü вводить м’яч у гру з центру майданчику.

11.        За які порушення і скільки штрафних кидків може присудити арбітр?

12.        Які види рухів та пересувань у баскетболі ви знаєте?

13.        Які способи передачі та ловіння м’яча ви знаєте?

14.        Які способи ведення м’яча ви знаєте?

15.        Які ви знаєте способи кидків м’яча у кошик?

16.        Поясніть як правильно виконувати кидок після подвійного кроку?

Рухова активність – запорука здоров’я

Наукові дослідження свідчать, що здоров'я людини більш ніж на 50% визначається умовами і способом життя, тобто більша частина залежить від правильної організації рухової активності. Рухова активність є безумовною складовою життя кожної людини. Організована рухова активність в подальшому сприяє веденню здорового способу життя, що, своєю чергою, позитивно впливає на загальний рівень самопочуття; профілактику неінфекційних захворювань; зменшення впливу шкідливих звичок на організм, кількості асоціальних проявів та депресій.

Це загальновідомі факти, та, на жаль, найчастіше ми не дотримуємося норм фізичної активності. Оскільки в умовах активного впровадження комп'ютерних технологій різко знизилася рухова активність як дітей, так і дорослих, особливо це актуально для молоді. І, як наслідок, підвищився відсоток людей з ослабленим здоров'ям.

Оптимальний рівень рухової активності – такий обсяг і зміст рухової активності, що має забезпечувати природню потребу людини у русі задля зміцнення та забезпечення в подальшому свого здоров’я, сприяти профілактиці неінфекційних захворювань і підвищенню професійної працездатності, а також позитивно впливати на інтелектуальну складову життя людини.

Аеробна активність – такий вид рухової активності, за якого основним джерелом енергії виступає кисень, його активний обмін та який характеризується значною інтенсивністю рухів і, як правило, підвищеною кількістю серцевих скорочень. Направлена на розвиток та покращення роботи серцевих м’язів, легень, зміцнення імунітету та загального самопочуття.

Щоб правильно підтримувати рухову активність потрібно дотримуватись таких рекомендацій:

• 12-18 років Аеробна активність: рекомендована рухова активність середнього та високого рівня інтенсивності має передбачати не менше 90 хвилин на тиждень у вигляді аеробних вправ. Руховою активністю рекомендується займатися не менше трьох – чотирьох разів на тиждень ( наприклад, по 25 - 30 хвилин на день). До рухової активності рекомендовано включати заняття з фізичного виховання, планові та факультативні заняття в межах навчального закладу, а також відвідування секцій, тренувань, які включатимуть рухові спортивні ігри, розтяжку, зарядку.

Робіть щоденно ЗРВ. Розвивайте силу, гнучкість. Після закінчення карантину будете здавать нахил уперед з положення сидячи.

Перегляньте відео з метою удосконалення стройових прийомів.

Вправи для формування та корекції постави

Постава – це звичне положення тіла людини у спокої та в русі. Вона визначається під час стояння, сидіння, ходьби та виконання інших видів рухової діяльності.

Комплекс № 1
(біля вертикальної площини

для формування правильної постави)

1.    В.п. –  стати біля стіни, притулитися до неї потилицею, спиною, лопатками, сідницями і п'ятками. Прийняти правильну поставу. Запам'ятати це положення і, не порушуючи його, зробити крок вперед, в сторону, а потім повернутися у вихідне положення. Зробити те саме, але з заплющеними очима. Повторити кожну вправу 5– 6 разів.

2.    Те саме, але зробити 4– 8 кроків уперед.

3.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. Присісти 5–6 разів, не перестаючи торкатися стіни потилицею. Те саме з закритими очима.

4.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. Підняти руки вгору, в сторони, впе­ред, на пояс, за голову, не втрачаючи правильної пози і не відходячи від стіни.

5.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. Повільно підняти праву ногу, зігнути в коліні, захопити гомілку руками і притиснути до тулуба. Те саме –  лівою ногою з закритими очима. Повторити 6–8 разів.

6.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. Підняти вперед руки та зігнуту в коліні праву ногу, не відходячи від стіни. Те саме –  лівою ногою з закритими очи­ма. Повторити 5– 6 разів.

7.          В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни, руки на поясі. Піднятися 10–12 разів на носки, не змінюючи постави.

8.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. 1–3 –  розслабитися; 3–4 –  прийня­ти правильну поставу. Повторити 10–12 разів.

9.  В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни, руки на поясі, лікті притиснуті до стіни. Ліву ногу відвести максимально вліво, не відходячи від стіни, повернутися у вихідне положення. Те саме–  правою ногою. Повторити 10–12 разів.

10. В.п. –  прийняти правильну поставу. Підійти до стіни, намагаючися не змінювати пози. Перевірити, чи вдалося виконати завдання правильно.

Комплекс № 2

(вправи з предметами на голові,

для формування правильної постави)

1.    В.п. –  прийняти правильну поставу біля стіни. На голову покласти мішечок з піском (або інший предмет вагою 200–300 г). Пройти 10–12 кроків, не загубивши предмет і зберігаючи правильну позу, й, повернувшиця назад до стіни, перевірити правиль­ність постави. Повторити вправу 6–8 разів із різними положеннями рук (руки внизу, на поясі, в сторони, за головою, вгорі).

2.    В.п. –  стійка з предметом на голові (книга, мішечок). Стати на коліна й повернутися у вихідне положення. Те саме –  з закритими очима. Повторити 5– 6 разів.

3.  В.п. –  стійка з предметом на голові (книга, мішечок). Стати на коліна, сісти на п'ятки та повернутися у вихідне положення, зберігаючи правильну поставу. Повтори­ ти 8–10 разів.

4.    В.п. –  стійка з предметом на голові. Стати на гімнастичну лавку і зійти з неї. Повторити 8–10 разів.

5.    Ходьба з предметом на голові. Ходьба на носках, ходьба з підніманням прямих ніг,
ходьба випадами на одній лінії (до 1 хв.). Повторити 4–5 разів.

6.    Лазіння з предметом на голові по похилій площині (на колінах).

7.          Лазіння по гімнастичній стінці вгору, вниз, в сторони з предметом на голові.

8.    З предметом на голові сісти на підлогу, стати на коліна і повернутися у вихідне по­ложення. Те саме із  закритими очима.

9.    В.п. –  стоячи на колінах з предметом на голові. Поставити ліву ногу в сторону, впе­ред, зберігаючи правильну поставу. Те саме –  правою ногою. Повторити 6–8 разів.

10.    З предметом на голові правильно присідати, руки вперед. Повторити 6–8 разів.

11.  З предметом на голові ходьба з переступанням через перешкоди (палиці, м'ячі тощо).

Комплекс вправ йоги для формування та корекції постави

Комплекс допоможе формуванню постави, зміцненню навичок правильного дихання у поєднанні з рухами.

1. Під час видиху зігнути лікті так, щоб складені долоні розта­шовувалися перед грудною кліткою, лопатки зведені (Мал. а).
2. Під час видиху – руки вгору, прогнутись, подивитись на руки (Мал. б).
3. Під час видиху – нахил, долонями спертись об підлогу. Намагатися лобом доторкнутися колін. Голова, шия і тулуб роз­ слаблені (Мал.  в).
4. Під час видиху – випад правою ногою назад, долонями спертись об підлогу, голова відведена назад, погляд спрямова­ний уперед (Мал. г).
5. Під час видиху – прийняти стійку стоячи зігнувшись, п'яти притиснути до підлоги, головою намагатися торкнутися колін. Маса тіла рівномірно розподілена на долоні та ступні (Мал. д).
6. Затримуючи дихання, повільно опуститись у положення лежачи на животі так, щоб підлоги торкалися лише підборіддя, долоні, грудна клітка, коліна та пальці ніг (Мал. е).
7. Під час видиху – прийняти положення упору лежачи на стегнах, прогнутися (Мал. ж).
8. Під час видиху підняти таз, руки і ступні не переставляти (Мал. з).
9. Під час видиху повернутись у позу г), зігнувши праву ногу, ліва нога –  випрямлена (Мал. і).
10. Під час видиху, приставляючи ліву ногу до правої, повернутись в позу В), зберігаючи положення нахилу та розслаблений тулуб, руки нашию (Мал. к).
11. Під час видиху повернутись у позу Б), тулуб і голова трохи нахилені вперед (Мал. л).
12.  Під час видиху повернутись у вихідне положення (Мал. м).

Комплекс повторити 6–8 разів.

Профілактика травматизму під час занять  гімнастикою

В процесі занять гімнастикою застосовуються найрізноманітніші і у тому числі такі, які рідко зустрічаються в життєвій і трудовій практиці, вправи. Вони складаються зі складних рухових дій, а їхнє виконання зв'язане зі специфічними умовами, які вимагають від тих, що займаються  високої ступені технічної досконалості, розвитку рухових здібностей і психологічної підготовки.

    

 На заняттях з гімнастики необхідно особливо суворо дотримуватися мір обережності, тому що при виконанні багатьох гімнастичних вправ можливі зриви й падіння, у результаті яких спортсмени можуть одержати різні травми.  

Щоб вчасно запобігти можливим травматичним ушкодженням, необхідно знати причини, що викликають їх. Далі розповідається про основні причини, які можуть привести до травм.

Порушення в організації занять. Вони проявляються: у проведенні їх з великим числом учнів на одного викладача, або з великою кількістю груп одночасно, більше, ніж потрібно; у недотриманні напрямку руху потоків тих людей, які займаються, неправильному їхньому розміщенні; у несвоєчасному початку й закінченні занять.

Для того щоб усунути ці причини, викладачеві треба: заздалегідь ретельно продумувати організацію й проведення кожного заняття, з огляду на особливості груп учнів; передбачити можливість використання, як помічників, кращих гімнастів, осіб, звільнених від занять.

   

    Порушення в методиці навчання проявляються в недотриманні принципів дидактики. Це утрудняє оволодіння вправами, може привести до зриву зі снаряда й травмі, до фізичної й емоційної перенапруги й інших негативних наслідків.

Для того щоб не допустити цього, треба добре знати принципи дидактики, виховання й спортивного тренування й уміти практично реалізовувати їх в учбово-тренувальному процесі. Треба рішуче уникати натаскування осіб, що займаються,  на результат.

Недисциплінованість може проявлятися: у вигляді емоційних зривів, викликаних труднощами вивчення вправи, порушенням методики навчання, стомленням, відсутністю індивідуального підходу з боку педагога й ін.; у порушенні правил поведінки на заняттях і змаганнях, недостатній вихованості тих, хто займається.

Педагог не повинен залишати без уваги будь-яке порушення дисципліни. Треба роз'ясняти значення дисципліни як на заняттях і змаганнях з гімнастики, так й у житті, у трудовій діяльності. Систематична виховна робота не тільки попереджає травматизм, але формує свідоме й активне відношення до занять, підвищує якість учбово-тренувального процесу.

Незадовільний стан місць занять, інвентарю й устаткування: їхня невідповідність вимогам, пропонованим до проведення занять гімнастикою, малі розміри залу, нерівність підлоги, несправність снарядів, матів, доріжок й іншого встаткування, їхня недбала експлуатація.

Для усунення цих причин необхідна регулярна перевірка стану залу, якості інвентарю й устаткування, своєчасне усунення неполадок. Систематична робота над конструкцією гімнастичного встаткування істотно знижує можливості травматичних ушкоджень у тих, хто займається, й сприяє підвищенню ефективності навчального процесу.

         

Невідповідність форми одягу й взуття проявляється в тім, що учні іноді приходять на заняття в незручному одязі, у взутті не по розміру, зі слизькою або товстою підошвою й твердим каблуком.

Для занять гімнастикою передбачені спеціальні костюми й взуття: для чоловіків - майка, гімнастичні рейтузи, для виконання вільних вправ й опорних стрибків - труси спеціального покрою й чешки; для жінок - гімнастичний купальник, чешки або інше взуття спеціального пошиття.

З метою запобігання травматизму гімнасти можуть одягати тренувальні костюми, вовняні носки й рукавички, а також використати наколінники, голеностопники, еластичні бинти й поролонові прокладки. Категорично забороняється надягати на спортивний костюм різні брошки, значки, ланцюжки й інші металеві предмети, а також носити годинники, кільця, персні й ін., не можна залишати  в кишенях спортивного одягу. Тому що все це створює незручності при виконанні вправ, приводить до порушення точності рухів, до травм не тільки самого учня, але й особи, що забезпечує страховку й допомогу.

Порушення санітарно-гігієнічних умов: невідповідність температури в залі встановленій нормі, погане природне й штучне висвітлення, недостатня вентиляція, надлишкова вологість повітря або надмірна його сухість, відсутність чистоти й порядку в залі, недотримання осіб, що займаються, особистої гігієни.

Для усунення цих причин потрібно строге дотримання всіх санітарно-гігієнічних норм, необхідних для успішного проведення занять. Особливе значення надається особистій гігієні учнів, зокрема їхній зачісці.

Недоліки медичного контролю за фізичним станом гімнастів: несвоєчасність і недостатньо ретельний профілактичний медичний огляд; недотримання рекомендацій лікаря; непродумана диспансеризація захворювань осіб, що займаються після перенесених травм, або функціональних розладів; перенапруга під час занять у результаті зневажливого відношення до індивідуального дозування навантаження з урахуванням стану здоров'я, рівня фізичної працездатності; нарощування фізичних навантажень із ініціативи самого спортсмена або його педагога-тренера без узгодження з лікарем; порушення режиму праці, сну, харчування; допуск до занять без попереднього медичного огляду.

Для усунення цих причин необхідно строге дотримання вимог лікарського контролю за станом гімнастів з боку медичних працівників, батьків учнів, а також учителів і педагогів-тренерів.

Недооцінка й неправильне застосування прийомів страховки й допомоги: зневажливе відношення до страховки й допомоги під час виконання складних й «небезпечних» вправ; незнання вимог, пропонованих до страхуючих; відсутність необхідного досвіду й слабке володіння навичками страховки й невміння її організувати; ненавченість тих, хто займається, самостраховці. У зв'язку із цим здобуває важливе значення навчання майбутніх учителів прийомам страховки, самостраховки й допомоги.

Порушення правил техніки безпеки: неправильне розміщення снарядів, неправильне розміщення спортсменів в спортивному залі або у снаряда; несправність снарядів і підсобного устаткування; недбале відношення до встановлення снарядів,  укладанню матів, особливо в місцях приземлення.

Снаряди повинні розташовуватися на достатньому видаленні від стін, нерухомих твердих предметів і від розташування групи осіб, що займаються. У тому випадку, коли неможливо встановити їх на потрібній відстані від стіни, вживаються відповідні запобіжні заходи (закрити стіну м'якими матами, підсилити увагу до страховки й т.д.). Гімнасти не повинні заважати один одному, перетинати шлях розбігу при виконанні стрибків й акробатичних вправ.

Отже, для попередження спортивних травм, при заняттях гімнастикою, необхідно застосовувати комплексні профілактичні міри. До них відносяться методика проведення учбово-спортивної роботи, гігієнічні вимоги й медичне забезпечення.

колове тренування для хлопчиків

5 вправ, 5 кіл та 60 с відпочинок між колами

вправи для рук дівчатам

(в ємкості по з л води)

кардіо тренування.

 Для чого портібне кардіо тренування?

Кардіо-тренування - це комплекс вправ, спрямованих на зміцнення серцево-судинної системи і збільшення обсягу легень. Основними способами таких занять є інтенсивна ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, лижний спорт. Кардіо-тренування сприяють зміцненню не тільки серця і судин, а й усіх систем організму, покращують загальне самопочуття людини, знімають стрес. Вони є хорошою профілактикою діабету і гіпертонічної хвороби. Крім того, кардіо-тренування - це відмінний спосіб схуднення.

Танці з елементами кікбоксінгу

https://www.youtube.com/watch?v=EcqYeThduWk

Домашнє завдання!!!

Зняти на відео нахил тулуба з положення сидячи.

(Сідаєте на підлогу, ноги рівно, між ногами 20 см, двома руками нахиляєтесь не згинаючи ніг до лінійки. Руки разом, фіксуєте 2 с. Вам у цьому потрібен помічник, щоб тримав лінійку. Чим більше см буде на лінійці, тим краща у вас амплітуда тіла.)

вправи для спини та задньої поверхні стегна

вправи зі скакалкою

https://www.youtube.com/watch?v=F4SIrh2HaDA

вправи на гнучкість

Діти, присилайте ДЗ! 
Від цього залежить ваш тематичний бал.